Головна

Наші краєвиди

Залиште про себе щось на пам''ять

Написати нам листа

Сторінки історії

Нинішні поліщуки – нащадки древлян. У побуті і звичаях липничан збереглося дуже багато від минулих епох. Перша достовірно документована згадка про село Липники датується 1678р., але у нас є підстави вважати, що село виникло набагато раніше. Підтвердженням цьому є топоніми села Липники та його околиць, а також легенди пов’язані із ними. Такими топонімами є: Старе село, Щурова гора, Турійка, Лиса гора, Рудий брід, Колобза, Поплав. Із Поплавом зв’язана така легенда.

Колись давно тут стояла церква. Одного недільного дня, коли у церкві правилось і було багато людей церква провалилася під землю. На тому місці утворилося невелике, але дуже глибоке озерце, дна якого неможливо було дістати. У свята та недільні дні з під води можна було почути дзвін. Старі люди ще й тепер пам’ятають, де було те озерце.

Рудий брід лежить на півдорозі між Липниками і Повчу. Це долинка по якій протікає струмок із заболоченими берегами. Колись це місце можна було переїхати або перейти тільки вбрід. Колись тут проїзджав чоловік на конях. Посеред броду коні почали злякано хропти і стали. Чоловік оглянувся і побачив, що на возі стоїть маленький білий баранчик, у якого задня ліва ніжка була підсмаленою. Дядько подивився на баранчика і каже: „Б’яша”, а баранчик йому у відповідь:”Б’яша”. Коні підхопились і миттю вискочили на інший берег. Тут баранчик скочив з воза і побіг у ліс. Саме тут вже в наш час було знайдено невеликого кам’яного ідола. На нашу думку, це зображення бога Сварога.

Враховуючи всі легенди та топоніми, ми прийшли до висновку, що наші предки, які заснували село, ще не були християнами. Вони вірили у дохристиянських народних богів. Серед них особливою пошаною користувалась богиня води Дана. Це підтверджується тим, що у Липниках дуже стійкий культ святої криниці. Кожен із давніх богів, як відомо, мав своє священне дерево. Перун – дуба, священним деревом Дани була липа. Цілком можливо, що свою назву село одержало саме тому.

Спочатку село розташовувалося на захід від сучасного в урочищі Старе село. Тут же є топонім – Щурова гора. Головним заняттям жителів тоді було землеробство. Вирощували жито, овес, ячмінь, пшеницю, огородину, льон та коноплі. Розводили велику та дрібну домашню худобу. Важливим заняттям було бортництво – збирання меду диких бджіл. Крім того, люди багато полювали, рибалили, збирали в лісі гриби та ягоди. З промислів були поширені рудницький, ковальський, поташний, гутницький (на північному заході від села є урочище Гута) та смолокурний.

У 1648 році розпочалася визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького, в ході якої утворилась українська козацька держава Гетьманщина. На північному заході від сучасного села Липники лежить поле під назвою „Козак”. У селі поширене прізвище Козаченки. Тим часом в інших селах Лугинського району такого прізвища немає. З урочищем Козак пов’язана легенда.

В ній розповідається, що через це поле їхав поранений козак. Посеред поля він упав і помер від ран. В пам’ять про нього люди й назвали поле „Козак”.

Проаналізувавши всі дані ми виробили дві версії. Перша: події й справді могли мати місце улітку 1651 року. Після невдалої битви під Берестечком, з півночі, через Білорусію на Україну наступала литовська армія гетьмана Радзівілла. Козак їхав з повідомленням про це в полкове містечко Овруч, але в сутичці був поранений і від цієї рани помер. Друга: Липники належали до Овруцького полку. В Овручі знаходився козацький шпиталь. У 1655 році козацькі полки Івана Золотаренка визволяли Білорусію. Один із липничан був поранений у боях. Лікувався в Овручі в шпиталі. Потім добирався додому, але не зміг доїхати. Помер від ран. На його честь назвали поле, а його нащадків стали називати Козаченками.

До 1793 року село було у складі польської держави Речі Посполитої. Воно входило до Норинської волості Овруцького повіту Волинського воєводства. Першу церкву у Липниках було збудовано у 1770 році, але довгий час свого священника у церкві Священної Трійці не було. Вона належала до Велідницького церковного приходу і саме звідти приїзджав священник.

У 1793 році, внаслідок другого поділу Польщі, Правобережна Україна потрапила під владу Російської Імперії. Було змінено адміністративний поділ. На землях північної України було утворено Волинську губернію, центр якої знаходився у Житомирі. До її складу входили території сучасних Житомирської, Рівненської, Волинської та північні райони Хмельницької й Тернопільської областей. Область поділялась на повіти. Повіти ділились на волості. Липники входили до складу Норинської волості Овруцькогог повіту. І Липники, і Лугини, і частина сучасного Лугинського району всередині IXX століття належали дворянам польського походження Млодзієвським.

У 1861році селяни села Липник, внаслідок реформи, були звільнені від кріпосної залежності.

У 1880році Людвіг та Марія Млодзієвські заснували гуральню. Вона розміщувалася на лівому березі річки Повчанка, де тепер прходить вулиця Шевченка(Лан). Працювало там три робітники. Ця гурульня стала початком сучасного спиртзаводу.

У 1897році в Липниках було відкрито церковно-парафіальну школу. Першим вчителем школи був Михайло Невмержицький, родом із села Левковичі Овруцького району. Завідуючим був священник місцевої Святотроїцької церкви Миканор Гриневич. Школа була однорічною. Перший випуск був 1898року, закінчило 7 чоловік. Всього до революції 1917року школу закінчило 190 чоловік.

З 1917року по 1920рік село входило до складу Української Народної Республіки. У ці роки чимало наших односельців виселилося на хутори, які виникли у Липницьких околицях. Перша хвиля переселень на хутори почалась з 1907року під час Столипинської аграрної реформи. Наступна хвиля припадає на 1922 – 1927роки, період нової економічної політики. Хутори відомі на річці Літиш, в Острові(коло Давида), за другим хмільником, в Гребенях, на Гуті, на Тесновці. Хуторі ці існували до 1948року.

У 1930-31роках в Липниках, як і по всій країні, була проведена насильницька колективізація, всі повинні були вступити в колгосп. Декілька сімей, які це не зробили „розкуркулили”і вислали до Сибіру.

У 1932-33роках село зазнало голодомору. Тут померло 14 чоловік.

У 1938 році Липницька семирічна школа стала середньою з десятирічним терміном навчання. Перший випуск середньої школи припав на 1941 рік. Закінчило школу тоді 10 чоловік. 22 червня 1941 року почалася радянсько-німецька війна. 31 червня Липники вже були окуповані і пробули під окупацією до 30 грудня 1943 року. 31 грудня 1942 року група партизан грабувала сільський магазин. В цей час із Лугин на Словечне ішов німецький есесівський батальйон. За два кілометри попереду батальйону їхав воєнний мотоцикл. Партизани побачили його і обстріляли із села. Після чого втекли. Есесівці оточили село і почали виганяти із хат всіх чоловіків. Їх розстрілювали із кулеметів при в’їзді в село. Всього в той день загинуло 68 чоловік. Крім цього, у різні періоди окупації карателі повісили ще трьох чоловік. На фронтах війни загинуло сто наших односельчан. Їм встановлено обеліск у центрі села. Жертвам розстрілу встановлено пам’ятник при в’їзді в село. У 1943 році партизани спалили приміщення школи. Після визволення дітям не було де навчатись, тому школа була розкидана в старій лікарні і навіть у приватних будинках. Лише в 1945 році була відбудована школа і відновлена середня школа. У 1948 році всі хутори навколо Липник було ліквідовано і людей примусово переселили у село. З цього моменту всі жителі входили до одного колгоспу.
Далі буде...
Цю інформацію надано вчителем історії нашої школи - Хоптинцем Миколою Олександровичем.